япэрей уафэгъуагъуэр зэрыхэхахыу адыгэхэр я гуэнхэм, гъавэ хъумапIэхэм бэлагъкIэ теуIуэхэт ахэр нэщI мыхъуну, гъэ бэв яIэну тхьэм елъэIухэурэ. Бзылъхугъэхэм удз цIынэм псы къыщIапIытIыкIти, ар псыкIэ нэхъыбаIуэу зэIыхыжауэ гъавалъэхэм траутхэт, сабийхэми ираутхти, ахэм пщIантIэр, хадэхэр кърагъэжыхьт
при первой весенней грозе адыги обычно деревянными лопаточками-мешалками стучали по сапеткам и амбарам, зернохранилищам, прося бога, чтобы они никогда не опустели. Женщины выдавливали сок из трав и, разбавив его в воде, им брызали сапетки, зернохранилища, брызгали на детей и велели детям бегать по двору и огородам. Этот ритуал назывался – «постучать по сапетке».